Назад Матеріали проекту Українського інституту національної пам’яті «Незламні». Гасло пам'ятних заходів у 2016 році: «Голодомор не зламав». Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів.
Гасло пам'ятних заходів у 2016 році: «Голодомор не зламав».
Український інститут національної пам'яті ініціює проект «Незламні» й розповідає про 15 постатей, яких пережите в 1932-1933 роках не знищило ані фізично, ані духовно.
ГОЛОДОМОР НЕ ЗЛАМАВ
«Україну можемо втратити!» — писав переляканий Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
Щоб не втратити, він вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор — свободи, самодостатності, культурної унікальності.
Попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин, — це була публічна страта.
Про неї знали приречені на загибель, знали в межах Сталінової імперії, переповідаючи пошепки жахливі подробиці. Про неї керівництву своїх держав доповідали закордонні розвідники та дипломати, писали відважні журналісти у світових медіа.
Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів».
Голод обраний як зброя геноциду дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити тих із них, хто пережили масове вбивство.
Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ».
Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в якості гвинтиків у тоталітарну машину.
Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й.
Люди боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.
Але геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно.
Попри те, що вони, як й інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як впевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне та національне «я».
Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.
Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їх розвиток, а робила сильнішими.
Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно.
Детальніше(завантажити)
Назад |