Відступаючи перед нацистами влітку 1941-го, радянська влада знищила у в’язницях на території Західної України, за різними оцінками, від 9 до 20 тисяч людей. Згодом знищення в’язнів тривало в центральних і східних регіонах.

21 червня 1921 року народився Осип Дяків-Горновий — крайовий провідник ОУН Львівщини, теоретик і організатор боротьби Української повстанської армії, заступник голови Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.

Він автор відомого гасла «Свобода народам! Свобода людині!», яке було офіційно схвалене на III-му Надзвичайному Великому Зборі ОУН (серпень 1943 року). У своїх публікаціях він відстоював ідею ліквідацію СРСР на засадах незалежних держав в етнічних кордонах.

Осип Дяків народився у с. Олесине на Тернопільщині. Освіту здобував у гімназії в м.Бережани, а згодом у Львівському університеті. Із юних літ став членом Організації українських націоналістів і активно включився у національно-визвольну боротьбу. Використовував псевдоніми - Горновий, Гончарук, Юріїв, Осипенко, Цвечек, Наум, Артем, 605, 147. У вересні 1940 року заарештований НКВС, до липня 1941 року перебував у Бердичівській тюрмі, звідки зумів втекти. У 1943–44 роках був членом Крайової екзекутиви юнацького крила ОУН(б), членом редколегії підпільних журналів «Юнак» і редактором журналу «Вісті». У 1945–48 роках Осип Дяків був членом головного осередку пропаганди при Проводі ОУН; від 1948 року – крайовий провідник ОУН Львівського краю; від 1949 року – член Проводу ОУН; від 1950 – член УГВР (заступник голови її Генерального секретаріату). Осип Дяків став лицарем Української повстанської армії, адже відзначений Срібним і Золотим Хрестами заслуги УПА. Загинув у сутичці зі спецгрупою Міністерства державної безпеки УРСР  28 листопада 1950 року поблизу с. Великополе Яворівського району на Львівщині.

1917, 23(10) червня – Центральною Радою прийнято І Універсал, що проголосив автономію України.

Українська Центральна Рада все голосніше ставила на порядок денний питання українізації війська, адміністрації, шкільної справи, врешті – повноцінної автономії  України. Наприкінці травня делегація Центральної Ради на чолі з Володимиром Винниченком виїхала в Петроград для перегорів із Тимчасовим урядом Росії, однак не знайшла порозуміння ні з урядовими структурами держави, ні з керівництвом Петроградської ради робітничих і селянських депутатів.  

Як повідомляли «Вісті з Української Центральної Ради»: «урядова комісія заявила, що задовольнити вимоги Української Центральної Ради неможливо». На що українська делегація відповіла, «що в такім разі Центральна рада не може відповідати за лад та спокій на Україні» і виїхала з Петрограда.

Звіт делегації заслухано на вечірньому засіданні Центральної Ради 15 червня 1917-го, а його обговорення проходило в закритому режимі. В резолюції, ухваленій наступного вечора, констатувалося, що «Тимчасовий російський уряд свідомо пішов всупереч інтересів трудового народу на Україні» і визнано за необхідне «приступити до негайного закладання фундаменту автономного ладу на Україні», для чого «негайно видати до українського народу Універсал» із необхідними роз’ясненнями.

1952, 29 травня – помер Михайло Володимирович Омелянович-Павленко, військовий і державний діяч УНР, генерал-полковник і командувач Армії УНР, керівник Першого зимового походу.

Народився 8 грудня 1878-го в Тифлісі (Грузія).

Потомок сотника Задунайського козацтва, народився й виріс за межами України і не знав української мови. Але в 1917-му вивів одеських юнкерів на велелюдну маніфестацію під українським прапором і назавжди пов’язав свою долю з Україною.

Один з організаторів Вільного козацтва та Катеринославського гайдамацького куреня. У подальшому – військовий представник Центральної Ради при штабі Одеської військової округи, член комісії з демобілізації Румунського фронту, начальник 11-ї пішої дивізії. Аби уникнути протистояння між Директорією УНР і Павлом Скоропадським, виїхав до ЗУНР, де 10 грудня 1918-го очолив Українську Галицьку армію. Реформував її за англійським зразком, мав авторитет і повагу серед вояків.

У травні 1943 р. на Волині три курені воєнної округи УПА «Турів» під командуванням Миколи Якимчука-Ковтонюка (Олега) вигнали нацистів із території майже дві тисячі квадратних кілометрів. На звільнених землях утворився острівець вільної Української держави, який отримав народну назву Колківська повстанська республіка.

Вона охопила населені пункти Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківецівського районів Волинської області, а також Степанського та Радивилівського районів Рівненської області. Колки стали місцем перебування штабу головнокомандувача УПА Клима Савура.