1917, 18 (5) травня – розпочався 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд.

На з’їзд, організований стараннями Українського військового організаційного комітету та Центральної Ради, прибули близько 900 делегатів, які представляли майже 1,5 мільйона українських вояків з різних військових частин російської армії, де дізналися про його скликання.

Форум мав сприяти координації дій українського військового руху, закласти підвалини створення національного війська для утвердження та захисту української державності.

З вітальною промовою виступив голова Центральної Ради Михайло Грушевський, а до складу президії увійшли Симон Петлюра (від фронту), Микола Міхновський (від тилу), Володимир Винниченко (від Центральної Ради), Семен Письменний (від флоту), а також Юрій Капкан (після обрання командиром 1-го українського полку ім. Б. Хмельницького).

«Українці в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора» — цьогорічні національні урочистості пройдуть під цим гаслом. Символ пам’яті залишається незмінним — червоний мак.

Майже сім мільйонів солдат в семи арміях — такий фронт виставила Україна в боротьбі проти нацизму. Український інститут національної пам’яті обрав 12 історій українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США.

Від сьогодні дізнатися більше про них можна на головній площі країни — Майдані Незалежності. Це чоловіки та жінки, які походили з різних куточків України та світу; воювали у регулярних арміях та були партизанами; служили як у допоміжних формуваннях, так і на передовій; пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Майже всі дістали високі відзнаки країн, за які вони воювали.

1918, 29 квітня – проголосити Павла Скоропадського проголошено гетьманом України.

Навесні 1918-го Центральна Рада стрімко втрачала свій авторитет, чому сприяли відсутність боєздатних збройних сил, що не могли ефективно протидіяти більшовикам, невирішеність нагальних соціально-економічних проблем, постійні суперечки всередині фракцій і особисті протиріччя між лідерами Центральної Ради.

Як згадував Євген Коновалець: «Швидко ми були примушені ставитись критичніше до діяльності діячів Центральної Ради, бо бачили  що їхня політика вводить у краю, замість ладу, щораз більшу анархію, яка не тільки виключає організацію війська, але веде державу до неминучої руїни».

1944 рік

Біля урочища Гурби на Рівненщині розпочався бій військової округи «Богун» УПА-Північ та з’єднання УПА-Південь (разом із місцевими селянами до 5000 бійців) проти п’яти бригад НКВД і деяких частин Червоної армії (всього 30 тисяч військових), яких підтримали полк кінноти, авіація, бронепоїзди і 15 легких танків. Бій тривав 5 днів.

1945 рік

Чота УПА-Захід біля села Сілець на Львівщині роззброїла бійців винищувального батальйону, що охороняли лісопильний завод.

1946 рік

Під час зіткнення з загоном МВД у райцентрі Красне на Львівщині загинув станичний ОУН Степан Яворський – «Журавель».

У селі Броди на Волині повстанці роззброїли винищувальний батальйон. Здобуто 2 кулемети та інше озброєння.

1947 рік

Відділ УПА-Захід біля села Тисів на Станіславщині знищив кількох воїнів МВД, що влаштували засідку в лісі.

У сутичці з загоном МВД у селі Головецьке на Дрогобиччині загинув один підпільник.

На збори, що тривали два дні, з’їхалися представники з багатьох міст України, Москви, Петрограда, Кубані.

Одним із перших на з’їзді виступив Сергій Єфремов (повний текст промови опублікований у газеті «Нова Рада» за 10 квітня (28 березня)), який окреслив основні віхи історії ТУП:

«Сьогоднішні збори становлять граничний стовп, різку межу, в житті нашого Товариства, як і цілого українського народу. Вперше ми робимо свій з’їзд не в тісних приватних помешканнях, не потай у катакомбах, а в широкому зібранні, прилюдно, перед усим вільним та широким світом...

Культурна работа, політичні виступи, блокування з чужими поступовими організаціями для здобування політичної волі, участь у виборах до Державної Думи, зносини з її фракціями, поновлення союза автономистів-федералістів з заступників недержавних націй та російських федеративних елементів, кристалізування української громадської думки – це тільки частка тієї роботи, яка займала Товариство, що захоплює все ширші круги українського громадянства.